Газета-журнал "Сузір'я" з Наталією Боднарчук

 

Мала Академія Літератури і Журналістики  у квітні 2011 року випустила у Львові спецвипуск Газети-журналу "Сузір'я" № 7-8, 2011 рік ( в обсязі 16-ти сторінок), ведений керівником дитячого пресцентру Паризького відділення МАЛіЖ - БОДНАРЧУК Наталією.

 

 

 

 

  Взаємо скайп-інтерв’ю



Наталя Боднарчук, член Малої Академії Літератури і Журналістики, керівник прес-служби МАЛіЖ Паризького відділення

Василь Тарчинецьзаслужений журналіст України, письменник, головний редактор журналу-газети для школярів «Сузіря», керівник  громадської  дитячої творчої організації - ректор Малої Академії Літератури і Журналістики.

Інтерв'ю з

Оксаною Мізерак,

Президентом  Паризької Асоціації  «Український Літературний Клуб».

 

Наталя: - Пані Оксано, розкажіть, будь-ласка, скільки часу в Парижі існує Ваша Асоціація «Український Літературний Клуб» і для кого вона створена?

Оксана Мізерак:- У 2008 році, за моєї ініціативи, в Парижі було започатковано Український Літературний Клуб, а вже у 2009 він був офіційно зареєстрований як громадське об’єднання. Бурхливі події в літературному житті України, поява нових імен в літературному середовищі спонукали мене створити асоціацію, яка б дала змогу інформаційно забезпечити новинами з українського літературного ринку тих українців, які проживають за межами своєї країни, у нашому випадку –у Франції. Це і українські діаспоряни, і студенти, і ті, які тимчасово тут перебувають, а також французи, які цікавляться українською літературою. Ми об'єднуємо довкола себе творчих людей, а також тих, хто захоплюється літературою.

Наталя:- Розкажіть коротенько для української молоді про діяльність Вашого Клубу.

Оксана Мізерак:-За час існування Українського Літературного Клубу було проведено близько двадцяти різноманітних заходів. Це зустрічі з письменниками, журналістами, презентації літературних новинок, тематичні вечори, як скажімо, вечір, присвячений вшануванню пам'яті жертв Голодомору чи вечори, присвячені творчості Василя Стуса, Марка Вовчка, діаспорянського поета Романа Бабовала, а також виставки, покази фільмів, театральні вечори, тощо... Ми мали нагоду провести деякі літературні зустрічі спільно з Українським Кіноклубом, Українською Школою Мистецтв, Союзом українок у Франції, Інститутом східних мов і цивілізацій м. Парижа. Завдяки зусиллям студентів вищезгаданого інституту було поставлено п'єсу за мотивами поеми Т.Г. Шевченка “Сліпий”. А участь викладачів цьго інституту надає наукове забарвлення нашим тематичним вечорам, як доповідь Ольги Камель про Шевченка і мистецтво театру, чи Ірини Дмитришин про свої дослідження “Марусі” Марка Вовчка. Цікавою також була зустіч з Елеонорою Сімоновою, директором видавництва «Нора друк». Як бачите, ми працюємо в різних напрямках. Можна сказати, що наш клуб сприяє у Франції ознайомленню з українською літературою і, таким чином, культурному обміну.

Наталя:- З ким із письменників чи поетів ви мали нагоду зустрітися в Українському Літературному Клубі?

Оксана Мізерак:- З великою приємністю згадую ці літературні зустрічі. Ми провели вечір за участю письменника Юрія Андруховича, зустріч з поетесою Людмилою Скирдою, письменником Любком Дерешем, поетесою із діаспори Алін Дорош, театральний вечір з автором та постановником із діаспори Жаном Божко, а також зустрічі з письменниками : Олесем Ільченком, Андрієм Курковим, Євгенією Кононенко, Оксаною Забужко, Сергієм Жаданом і вечір, який відбувся нещодавно, з письменницею Марією Матіос та Андрієм Курковим, ведучим цього вечора.

Наталя: - Пані Оксано. Ми з мамою дуже раді з того, що є членами Вашої Асоціації «Український Літературний Клуб», так як маємо змогу триматися на плаву сучасного українського літературного життя. І на кінець, скажіть, будь-ласка, що б Ви хотіли побажати українській  молоді, яка на даний момент проживає у Парижі?

Оксана Мізерак:- Українська молодь у Парижі має унікальну нагоду бути одночасно носієм двох культур: української та французької. Я, звичайно, бажаю молоді скористатися цим шансом і ніколи не забувати про свої витоки, своє коріння. А також зичу натхнення тим, хто вже пробує себе у творчості. Ми завжди раді вітати молодих у нашому Українському Літературному Клубі. Адже це не тільки актуально, але й дуже цікаво, так як є можливість вживу поспілкуватися з поетами та письменниками, знайти однодумців та розділити з нами наше спільне захоплення – літературу.

Наталя:- Щиро дякую, пані Оксано, за таку змістовну і відверту бесіду. Буду чекати  новин щодо наступного літературного вечора, адже мені дуже цікаво все те, що Ви організовуєте.

 

 Наталія Боднарчук, керівник корпункту Паризького відділення МАЛіЖ




 

УВАГА! ШУКАЄМО МОЛОДІ ТАЛАНТИ!

Дорогі діти.

Запрошуємо Вас до творчої співпраці. Ви завжди можете звернутися до нас за творчою консультацією і порадою. Не бійтеся проявляти себе, завжди будьте собою. Не приховуйте свої творчі здібності, а сміливо розвивайте їх. Можливо, це допоможе Вам самоствердитися і швидше зрозуміти своє життєве покликання.

Ми будемо раді Вам допомогти.

Керівник Паризького відділення МАЛіЖ - Боднарчук Любов

Керівник дитячого корпункту Паризького відділення МАЛіЖ - Боднарчук Наталія.



 Українська молодь в Парижі вперше організувала публічний Вертеп в Парижі.

 Український Вертеп в Парижі на Різдво 2012 було організовано  Паризьким відділення Малої Академії Літератури і Журналістики, яке очолює директор Департаменту зв’язків з європейськими країнами Любов Бондарчук.

Захід проведно за сприяння Президента Франко-Української Асоціації «Ідеї без кордонів», що у м. Парижі, пані Марії Сергенюк, молодої українки, енергійної і прогресивної жінки.

Учасники Вертепу - українська молодь, що на даний момент проживає в Парижі, зокрема і члени МАЛіЖу : Наталя Боднарчук в образі  Ангела та  Борис Боднарчук в ролі Царя .

 

Як би Ви  могли  бачили реакцію французів на наш Вертеп. Всі підходили, питали, слухали наші колядки, які ми співали протягом двох годин без зупину біля Єйфелевої вежі..

В історії Парижа, це перший, публічно організований український  Вертеп, який пройшовся костюмованою ходою французькими   вулицями і колядував українські колядки та імпровізував  дійство.

Отже Паризьке відділення МАЛіЖу поклало початок новій традиції – Різдвяному Українському Вертепу.

Христос народився!
Славимо Його!

Більше про цю подію ви можете прочитати за наступними посиланнями:

http://novyny.ostriv.in.ua/publication/code-3d7b8b6b77bcd/list-911af21f26http://

http://skarb-papcha.ru/uk/golos-malizha/1826-oj-radujsya-zemle-franczuzska-xristos-narodivsya.html#commentshttp://


 

Взаємо скайп- інтерв’ю

між  заслуженим журналістом України, письменником, головним редактором журналу-газети для школярів «Сузіря», керівником  громадської, дитячої, творчої організації - ректором МАЛіЖу, Василем Федоровичем Тарчинцем та ученицею французького колежу Жак де Кур і 10-го класу Закордонного Навчального Українського Навчального Закладу Українська Школа Мистецтв м. Парижа, членом Малої Академії Літератури і Журналістики, керівником прес-служби МАЛіЖ Паризького відділення Наталією Боднарчук.

Наталя: - Шановний Василю Федоровичу. Скажіть, будь-ласка, коли ви написали свою першу замітку?

Ректор: - У третьому класі.

Наталя: -І про що вона була?

Ректор:- Я писав про те, як мої одноклассники, учні нашої Рекітської початкової школи, збирають металлолом, з якого потім виготовляють у Львові красиві автобуси.

Наталя: - І де вона була надрукована?

Ректор:-У Всеукраїнській піонерській газеті «ЗІРКА», яка була дуже популярною на той час.

Наталя:- Яким чином ви довідалися, будучи третьокласником, про цю газету?

Ректор:- Дивно, але на той час газет у нашу школу не надходило. Я знайшов якусь рекламку у журналі з адресою газети «Зірка». Вже коли заадресовував листа, то на конверті написав усю інформацію з реклами про дану газету: що вона Всеукраїнська, піонерська, вказав усі її відділи, і лише вкінці - адресу. Зараз мені смішно  із цього, бо десь через тиждень - два отримав відповідь, що на наступний раз потрібно лише вказати адресу: вул. Вороського, №…будинку, Київ,  і нічого більше. Я  дуже зрадів, що уже не доведеться втискувати у невеликий конверт стільки інформації.

          - А ти, Наталочко, коли написала свій перший твір, і про що? Де він був надрукований?

Наталя:- У десять років, це був віршик і називався він «Сонко». Я дуже любила слухати в дитинстві мамині колискові про дивну істоту-сонка, який заходить ввечері в хату і приносить усім дітям сон. У квітні 2010 року в Парижі вийшла моя перша збірочка поезій під назвою «На крилах юності», у яку увійшло 80 віршів, написаних впродовж трьох з половиною років. Віршик «Сонко» ввійшов у дану збірочку.

Ректор:- Я двічі перечитав твою поетичну збірку "На крилах юності". У мене склалися про неї  дуже гарні враження. Звідки ти черпаєш сюжети до своїх віршів?

Наталя:- Насамперед з навколишності: люблю природу, людей і, взагалі, все живе і красиве. А останнім часом ловлю себе на думці, що багато аналізую різні події, почуття, прагну «розібратися» в собі.

Ректор:-Коли тобі пишеться найкраще?

Наталя:- Найкраще на самоті і в абсолютній тиші, це допомагає мені найкраще зосередитися на думці, та найчастіше, це виходить спонтанно: просто нахлинають емоції, і я пишу :в міському транспорті, на шкільних перервах і т. д.

Ректор:- На Міжнародному фестивалі "Рекітське сузіря-2010" ти вперше приймала участь. І недаремно, бо відзначена Почесною Грамотою Героя Козацтва України, Почесного Президента міжнародного фестивалю юних поетів і прозаїків, митців фото і малюнка, авторської пісні «Рекітське сузір’я» Володимира Ковалика за особливі успіхи у літературно-мистецькій діяльності МАЛіЖ,. Як сприйняла ти цю подію?

Наталя: - Ви й не уявляєте з якою радістю! Адже, проживаючи за межами України, не так легко віднайти інформацію про дитячі чи юнацькі  мистецькі конкурси. Для мене це було, як «політ» до родинного гнізда, де всі тебе розуміють і цінують.

         - Василю Федоровичу, доречі, а коли на світовій карті з'явилася "МАЛіЖ?"

Ректор:- Девять років тому. І вперше вона з’явилося не у столиці , чи в обласному центрі. А…

Наталя:- Тоді  де ж?

Ректор:- У невеличкому сільці, що на Закарпатті, у Міжгірському районі в селі Рекіти.

Наталя:- Чому багато –хто називає МАЛіЖ країною? Хіба існує країна МАЛіЖ?

 

Ректор:-Адміністративно і географічно - ні. (сміється і продовжує), а ось творчо- так. Це - творча країна МАЛіЖа. У неї свій творчий устрій, своя структура, уряд, друковані та електронні засоби масової інформації. Є у нас і свій Гімн, Прапор та Герб.

Наталя:-Так, Василю Федоровичу, я його вперше побачила на веб-порталі МАЛіЖу і дуже мені захотілося побувати у цій країні.

Ректор:- Так ти Наталочко уже є у цій країні. Ти живеш у ній, бо ми Тебе до неї привели через твою творчість. Прийняли до МАЛіЖа - видали членський квиток, значок і прес- карту. Вітаю із цією знаковою і важливою подією у житті.

Наталя:-Дякую. Розкажіть, будь-ласка, а що маліжанам слід робити у цій країні?

Ректор:-Як що? Працювати у тих жанрах, які тобі найбільше подобаються.

Наталя:-Мені найбільше подобається писати про те, що знаю, і про що мені розповідають люди. Не можу вигадувати, бо вигадування не буде правдою. І я думаю, що у різні витівки просто не повірять читачі. Чи не так?

Ректор:-Так , Наталочко! Кожен журналіст і письменник зобов’язаний писати правдиво. Тоді він стане народним творцем, а в іншому випадку -просто ремісничим. На цьому слави  не заробиш.

Наталя:- Пане Василю, а чи не важко Вам працювати із маліжанами, яких у вас дуже багато?

Ректор:- Наталочко, не легко. Спілчанами МАЛіЖа є понад 360 дітей. Вони живуть не тільки в Україні , але й за кордоном, зокрема, в Росії, США, Польщі, Молдові, Білорусії, а тепер уже і Франції.

Наталя:-Скажіть, будь-ласка, починаючи з якого віку, дітки можуть приєднуватися до МАЛіЖа?

Ректор:- З третього класу. Саме в цьому віці і я розпочав свій юнкорівський шлях та  пройшов важке тодішнє випробовування журналістикою. Діткам зараз у тисячу разів легше, бо мають чимало можливостей для творчого розвитку, зокрема і у нашому МАЛіЖі.

Наталя:-А чи можуть друкуватися у Вашому журналі-газеті  «Сузір’я» діти французької національності?

Ректор:- А чому б і ні? Ми із великим захопленням надрукуємо твори французьких  дітей, тому, що в Україні дуже багато шкіл, у яких поглиблено вивчається французська мова. Міркую, що наші діти залюбки будуть читати твори французьких авторів, а разом із тим, поглиблювати знання іноземної мови. Це чудово! Дякую, що ми говоримо про це.

Наталя:-Василю  Федоровичу, розкажіть, як створювався  веб-портал МАЛіЖа?

Ректор:- Скажу чесно. Дуже важко, бо на його створення у нас не було жодної копійки. І до кого ми тільки не зверталися - ніхто не допоміг. Спочатку ми самотужки створили невеликий чорно-білий сайт МАЛіЖа. Але він виглядав дуже статично і неяскраво, хотілося більшого. І тут, на щастя, мені вдалося познайомитися із нашим земляком, ямпільчанином із Сумщини - Олесандром Папченком. Зараз він проживає у Екатеринбурзі. Це відомий російський дитячий письменник. Коли він побачив наш сайт, то порадив співпрацювати з ним. Інтернет-видавництво "Уральська Галактика" (керівник Андрій Ангелярович Анікін виділив наш чималу площу для МАЛіЖа, а Юля Локшина і Олександр ПАПЧ (скорочено від Папченко) почали створювати нашу електронну маліжанію. Вона вийша представницькою і стала справжньою творчою лабораторією для юних митців. Там є багато майстер-класів, які ми представляємо і на Міжнародному фестивалі. Наш веб-сайт щоразу поновлюється, є цікавим для нових відвідувачів та стає улюбленцем кожної творчої родини.

Наталя:-Це правда, Василю Федоровичу. І наша сім'я у великому захваті від вашої титанічної роботи. Вперше ми його побачили десь місяць тому. Від того часу ще навіть не до кінця «обслідували» його, хоча на сайті працюємо майже щодня і годі він нього відірватися, бо тут все цікаве і корисне. Особливо приємно отримувати коментарі на свої твори від професіоналів письменницької справи. Це і є справжньою школою дистанційного навчання. Звичайно, буває, що деякі рецензенти сайту вказують і на недоліки у тому чи іншому творі.

Ректор:-А чи були такі зауваження - поради до твоїх творів, надрукованих в бібліотечці МАЛіЖа?

Наталя:-Так, звичайно. Але я їх сприймаю нормально, реагую і дякую за корисні поради. Це є школа, а у школі треба вчитися, бо як ви сказали в одному коментарі, що «іншого часу у школярів-маліжан не буде».

Наталя: - Яка із написаних Вами книг є найулюбленішою?

Ректор: - Усі 14 книжок, написаних мною, є дорогими автору, але найулюбленішими є дитячі книжки, особливо «Кепа», у якій розповідається про бойову вівчарку, яка разом із українськими воїнами-миротворцями несе свою нелегку службу на Балканах. Тобі, напевно, також сподобалася ця книжечка?

Наталя:- Я прочитала її буквально на одному диханні. Ви написали дуже цікаву і захоплюючу історію про життя вівчарки Кепи.

Ректор :-Наталочко, а чи не здається тобі, що ми занадто довго спілкуємося? Але не подумай, що мені хочеться перервати цікаву розмову. Звичайно, що ні. Та чи надрукує таке велике інтерв’ю "ГАЗЕТИЩЕ"?

Наталя: А це вже залежить від пана Олександра Папченка, як він оцінить нашу бесіду з точки зору зацікавленості його читача питаннями, які ми обговорювали. Та, наразі, будемо сподіватися на краще.

-І на кінець, хочу Вам подякувати, шановний Василю Федоровичу, що знайшли час для нашого спілкування. Нехай Вам Всевишній додає сил і наснаги, терпіння і вдячних авторів.

Ректор:- Спасибі і тобі, сонячна дитино, що ти переймаєшся суспільно-творчими проблемами нашої Академії. Бажаю тобі великого ужинку на маліжанській ниві. Запрошую тебе до участі у наступному Міжнародному фестивалі обдарованої юні "Рекітське сузір'я-2011". Думаю, що ти матимеш можливість брати участь у двох номінаціях "Поезія" та " Авторська пісня".

                                            Розмову вела: Наталія БОДНАРЧУК,



                            Інтерв’ю

 з  віце- президентом Асоціації «Братинство»

                    Санліс Київ-Печерськ,

                        Анною КАНТЕР

                                            

Наталя: - Доброго дня, шановна пані Анно. Ви добре розмовляєте українською мовою та розумієте її, знаєте українську культуру та історію. Як вам вдалося досягнути усього цього, адже ви народилися у Франції? Звідкілля у вас ці знання?

Анна Кантер:- Так, я народилася у Франції, у Парижі, але у мене є українські корені. Мої бабця та дідусь емігрували з України у 1944 році. Тяжка була їхня подорож, та і життя у той час, але дотепер моя бабця Катерина, яка зараз проживає у Канаді, не цурається свого українського походження. Саме від неї  та дідуся я отримала знання української мови, культури, звичаїв та історії.

Наталя: -А чи подобається вам українська культура, мова?

Анна Кантер:- Так, вона близька мені. Я її розумію і відчуваю, знаю багато чого з української народної творчості: пісень, казок, приказок і т. д.. Люблю українські вишиванки, писанки та Різдвяний вертеп.

Наталя: - Не звертаючи уваги на те, що сучасна молодь є досить модерною(суджу по собі), чи є у вас бажання та сили передати своїм дітям, а у вас їх аж четверо, хоч частинку свого українського багажу знань?

Анна Кантер:- Так, я стараюся і роблю все, що в моїх силах, щоб мої діти розуміли українську мову та культуру: залучаю їх до участі в святкуванні днів Анни Ярославни у Санлісі, відвідуємо сім’єю українську церкву Святого Володимира Великого у Парижі на Різдво та Великдень і т.д.

Наталя:- Пані Анно, газету «Сузір’я», яку випускає у Львові Мала Академія Літератури і Журналістики, читає велика кількість українських  дітей, молоді та дорослих. Тому, розкажіть коротенько про асоціацію «Братинство» та про Ваш напрямок роботи в даній асоціації.

Анна Кантер:- На даний момент у міста Санліс є три міста –побратими: м. Лангельфельд (Німеччина), м. Монтале (Італія) та Печерський район міста Києва. Для ефективності співпраці була створена асоціація «Братинство», в якій я займаю посаду віце – президента Санліс – Київо-Печерськ. Наше місто славиться, насамперед, своєю стародавньою історією та має дотичні до України у постаті Анни Київської, дочки Ярослава Мудрого, яка у 1049 році вийшла заміж за французького короля Генріха І  і після його смерті у 1060 р., на протязі восьми наступних років виконувала роль регента у Французькому королівстві при своєму синові, першонасліднику - малолітньому королі Філіпі. За час свого регентства, Анна Київська збудувала у Санлісі монастир святого Вінкентія . Його церква збереглася і понині, тому щороку, у Дні Анни Ярославни (травень  місяць), у ній відбувається богослужіння для гостей -українців на українській мові та урочисте покладання квітів до пам’ятника Анни Київської, встановленого у Санлізі у 2005 році. А у травні 2010-го  у місті за участі делегації Печерської райдержадміністрації було відкрито дві школи ім. Королеви Анни Київської: дошкільну і початкову.

Наталя: -Чи подобається вам розвивати культурні зв’язки між Україною та Францією?

Анна Кантер:- Так, дуже. Я дуже горда з того, що жителі Санліса мають змогу пізнавати українську культуру через українські  творчі колективи, в тому числі і дитячі, які приїздять до нас з концертною програмою. Адже я також живу у цьому місті, і мені не байдуже, як сприймають українців у світі.

Наталя:- Дуже дякую вам, пані Анно, що знайшли час поспілкуватися зі мною, і за те, що я в котрий раз сповнююся гордості за таких сильних і розумних жінок українського походження, як ви. Усіх вам благ і вашим рідним.

 

                                                          Наталія Боднарчук

                                                        спецкореспондент  МАЛіЖ

 



 

 


 

       Інтерв’ю

 з директором  Української школи Святого Володимира Великого в Парижі, Надією МИГАЛЬ.

                                  

Наталя:- Доброго дня, дорога пані Надіє. Розкажіть ,
 будь-ласка, для юних маліжан, членів Малої Академії
 Літератури і Журналістики коли і за яких умов було започатковано Українську школу при церкві Святого Володимира
Великого у м. Парижі.
Н.Мигаль:- Українська школа при церкві Святого Володимира Великого почала  працювати у 50-х роках завдяки сестрам служебницям  Йосифі, Калісті, і Єлисаветі.  Першими учнями школи були діти українських емігрантів, що з різних причин оселилися у Франції. Викладання вели сестри - служебниці.
      Від 80-х років організацією занять та масових заходів школи почали займатися батьки учнів. Сестри продовжували викладати катехизм і готували дітей до Першого Святого Причастя. Заняття проводилися в церковній залі. З роками склад і кількість учнів змінювалися.
Наталя: -Скільки дітей навчається у вашій школі на даний момент?
Н.Мигаль:- На теперішній час у школі навчається більше 40-ка дітей віком від 3,5 до 16 років.
Наталя: -У які дні тижня працює Ваша школа?
Н.Мигаль:- Наша школа працює по суботах, після обіду за адресою 186 бульвар Сен Жармен у 6-му Парижі.
Наталя:-Як побудований навчальний процес в даній школі і  які предмети викладаються?
Н.Мигаль:- Діти вивчають катехизм, українську мову і літературу, історію і географію України, народознавство, щоб знали і пам’ятали з відки вони родом.
Наталя: -Хто забезпечує  організацію навчального процесу і скільки у Вас на сьогодні  працює вчителів?
Н.Мигаль:- Організацію навчального процесу забезпечую я, Надія Мигаль –директор школи. На даний час в школі працює шість учителів з педагогічною освітою.
Наталя:- Які культурні акції, що проводяться школою, найбільш характеризують її роботу?
Н.Мигаль:-Ми проводимо кілька свят протягом шкільного року – Святого Миколая, Шевченківські свята, свято родини і свято закінчення шкільного року. До того ж, наші діти беруть участь в громадських акціах (Голодомор, Чорнобильська катастрофа та інші).
Наталя:- Як на Вашу думку, чи багато у Вашій школі творчо-обдарованих дітей?
Н.Мигаль:- Можна сказати, що кожна дитина талановита в чомусь.
Наталя: Чи вбачаєте Ви можливість співпраці через  творчість Ваших учнів з Паризьким відділенням Малої Академії Літератури і Журналістики?
Н.Мигаль:- Так, як що будуть бажати самі діти.                                           
Наталя:-Дякую Вам, шановна пані Надя, від імені всіх маліжан  за цікаву розповідь і за те, що знайшли час зі мною поспілкуватися, незважаючи на Вашу зайнятість.
                                                        Наталя Боднарчук, керівник прес-служби МАЛіЖ Паризького відділення

 

    Успіхи паризьких маліжан у Марселі.

             Перша колективна виставка художніх робіт  від українських авторів під назвою  «Український Тиждень»  відбулася з 26 по 30 вересня цього року в південному французькому місті Марселі. Вона стала справжнім відкриттям української культури для багатьох французів, які відвідали її. Гості мали можливість насолодитися роботами українських художників, скульпторів, а також переглянути добірну колекцію української вишивки,  біжутерії,  традиційних українських костюмів, та  ознайомитися з екземплярами українських книг, журналів та газет, а також послухати  авторську збірку українських пісень «Мелодія серця» у виконанні дуету Любові та Наталії Боднарчук.

         Паризьке відділення Малої Академії Літератури та Журналістики спільно з Українсько-Французькою Асоціацією «Ідеї без кордонів» прийняли активну участь в організації та  проведенні даної виставки. Саме зусиллями Завідуючої Боднарчук Любові та членів Паризького відділення МАЛіЖа  Боднарчук Наталії та Боднарчука Бориса, а також  Президента Асоціації пані Марії Сергенюк було зібрано та представлено в Марселі велику колекцію українських національних костюмів та біжутерії, а також  надано друковану українську літературу, а саме книги юних маліжан  та багатьох інших українських письменників, в тому числі і книги Президента  Академії МАЛіЖ  В.Ф. Тарчинця, та представлено маліжанську газету-журнал  «Сузір'я».

            На виставці був присутнім  Консул України у м. Марселі (Франція)- пан В'ячеслав Воздіган.

       Дана виставка користувалася великим успіхом, за що Паризьке відділення МАЛіЖа  було нагородженне спеціальною грамотою-подякою від мерії м. Марселя.

                                                             Наталія Боднарчук

                                                             Спецкор газети "Сузір'я"

«Рекітське сузір’я» об’єднало талановиту українську молодь з усього світу. Наталя Боднарчук ділиться своїми здобутками.

Протягом п’яти липневих днів 2011 року  юні таланти з усієї України та української світової діаспори  зустрічалися на щорічному традиційному фестивалі “Рекітське сузір’я”, який вже ввосьме проводиться на Міжгірщині. Організаторами  фестивалю “Рекітське сузір’я-2011” у Міжгір’ї  виступили ректор Малої Академії Літератури і Журналістики Василь Тарчинець та директор ліцею у Міжгір’ї - Василь Маринець за підтримки з боку керівництва району, зокрема, голів РДА Василя Щура та райради Івана Яреми, керівництва Закарпатської ОДА, а саме управління освіти, управління культури та управління зв’язків з громадськістю. Фестиваль відвідали поважні гості — начальник управління освіти облдержадміністрації Михайло Мотильчак, заступник начальника управління культури ОДА Василь Марюхнич, доктор мистецтвознавства, скульптор, письменник, наш земляк Михайло Белень, начальник відділу освіти Міжгірської РДА Надія Олексієнко, перший заступник голови РДА Василь Радовецький та інші.

         Протягом п’яти конкурсних днів журі визначало переможців. За підсумками роботи понад сто учасників було удостоєно грамот, грошових премій та цінних призів. Традиційно переможців конкурсів оголосили на фінальному гала-концерті фестивалю, який цього разу пройшов у районному будинку культури. За його проведення перед оголошенням результатів фестивалю учасники мали нагоду ще раз продемонструвати свої творчі здібності.

            Наталя Баднарчук також стала учасницею конкурсів від м. Парижа (Франція)  на «Рекітському сузір’ї»  і здобула наступні нагороди: Почесну грамоту за особливі успіхи у літературно-мистецькій діяльності МАЛіЖ від Героя Козацтва України, почесного академіка, Почесного Президента Міжнародного фестивалю юних поетів і прозаїків, митців фото і малюнка, авторської пісні «Рекітське сузір’я» пана Володимира Ковалика, Спеціальну Грамоту Малої Академії Літератури і Журналістики за глибоке розкриття теми громадянської лірики в номінації «Поезія»(старша вікова група) та Почесну грамоту Закарпатської спілки письменників України за кращий вірш.

 


 


 

 



 
 

 


 

 

Создать бесплатный сайт с uCoz